Кар’єрне орієнтування учня як стратегія його майбутнього

Говоримо про нову школу та нове мислення з Юрієм Йовбаком, директором Щасливського академічного ліцею (післямова за результатами роботи Обласної школи освітнього менеджера)

– Юрію Юрійовичу, сьогодні багато говорять про кар’єрне орієнтування як новий освітній тренд, але досі багато хто сприймає це як «провести профорієнтаційний тиждень чи низку заходів». У чому, на вашу думку, принципова різниця?

– Якщо чесно – у всьому. Профорієнтація колись була про те, щоб сказати дитині: «Ось список професій, вибери», поставити «галочки» в плані роботи, мовляв, «виконано». Ні про яку гнучкість мислення чи розуміння ринку праці тоді детальної мови не було.

Кар’єрне орієнтування, як на мене, – це інша філософія. Сучасна філософія. Це не про професію, це про спосіб мислення: як реагувати на зміни, як приймати рішення, як переобирати себе, своє амплуа (а не просто професію) в різних життєвих ситуаціях. Як скорегувати свій життєвий і кар’єрний шлях, обравши свій фах, свою справу.

Світ не стоїть на місці. Швидкість змін у ньому набирає обертів. Професії зникають, виникають нові, ролі переплітаються. Сьогоднішній випускник має бути не пасажиром, якому кажуть «сідай і їдемо», а архітектором власної траєкторії.

– Що ви розумієте під поняттям «філософія»?

– У школі немає дрібниць. Кожне рішення, навіть рутинне, важливе. Кожне слово, сказане дитині – важливе. Кожен захід чи урок не проходить безслідно. А всі вони – частина великої канви, концепції, позиції закладу освіти і, що найважливіше, частина виховного сигналу дитині, який говорить «Усвідом свій потенціал і обери свій шлях».

Тому кар’єрне орієнтування – це не календар заходів, а наскрізна стратегія. Ми не пристосовуємося до змін – ми їх творимо.

Ми не дивимось на школу, як на будівлю чи перелік матеріально-технічного обладнання. Це живий організм, який реагує на запити часу. Який функціонує нашими ідеями, нашою спільною діяльністю, який стає вразливим, коли одна з його систем працює неналежним чином.

Сьогодні в такий час, коли вітер змін не питає дозволу, школа не може і не повинна стати вразливою. Тому ми не лишаємось за стіною минулого, а ставимо вітряки, які б ловили вітер змін. І принципово важливо, щоб кожен член великої освітянської родини усвідомив концепцію нової філософії, яку диктує саме життя. Зрозумів і пройнявся принципом: «Кар’єрне орієнтування – це не про вибір дитиною професії (як кінцевий результат навчання), це про зміну способу мислення, який дозволить бути психологічно гнучким, навчатися та розвиватися впродовж життя».

– Щасливський академічний ліцей пройшов пілотну сертифікацію з кар’єрного орієнтування ще два роки тому. Що це дало?

– Дало розуміння, що кар’єрний радник – це не модна назва, а реальна потреба школи. І вона саме на часі. Тоді ми переконалися: системна робота починається лише тоді, коли не одна людина «тягне профорієнтацію», а коли вся школа мислить цим підходом.

Ми багато чого вже робили інтуїтивно – рання профілізація, проєкти, співпраця з університетами, актуальні методики викладання. Сертифікація допомогла структурувати це в екосистему.

– Екосистема? Що саме входить у цю «канву» роботи?

– Усе, що дає дитині можливість спробувати себе в ролях, а не просто послухати про професії.

Додаткові уроки футболу, теорії та тактики – це про командність і лідерство. STEM – про інженерне мислення. Арттерапія – про стійкість і саморегуляцію. «Школа дитячих стартапів» – про підприємливість. Співпраця з банками – про фінансову культуру. Уроки в реальних установах – про дорослість і адаптивність. Майстерки від батьків – про реальний досвід і живу мотивацію. Університетські лабораторії, спільні практикуми, освітні простори – про горизонти співпраці. Систематична робота зі стейкхолдерами – про те, що дитину не виховує школа сама.

Це все один пазл: шлях дитини до усвідомленої кар’єрної траєкторії.

– Але для цього потрібен учитель нового типу, правда?

– Абсолютно. Учитель сьогодні – це не інспектор майбутнього. Це провідник. Навігатор. Фасилітатор. І як влучно зазначила канадська освітянка Лілах Маром, «творець смислів».

Наставник, який навчить дитину бачити себе у великому світі. Людина, яка вміє не просто пояснити матеріал, а вивести дитину зі страху в можливість, із невпевненості – у дію, а із хаосу сьогодення – у віру.

Наше завдання – допомогти педагогам побачити світ саме через таку «оптику», навчити їх відстежувати і розуміти тенденції ринку праці, психологію вибору, не застрягати в комфорті. Бо застарілий комфорт – це шлях до професійної стагнації.

– А яка роль батьків і громади у цьому процесі?

– Величезна. Ключова. Школа – не вежа зі слонової кістки. Ми працюємо у трикутнику: учитель-батьки-громада. Відтак, коли кожен дивиться в свій бік – дитина губиться. Коли дивляться в один – дитина росте.

Ми просимо батьків не нав’язувати свої нездійснені мрії, а підтримувати мудро, співпрацювати зі школою, довіряти їй. Оскільки вони довірили нам своїх дітей. Просимо громаду створювати реальні середовища зростання. А наша роль – тримати освітянський курс.

– Якщо підсумувати, у чому справжня місія кар’єрного орієнтування – підготувати до іспитів чи до життя?

– Однозначно до життя. Після перемоги країні будуть потрібні люди, які не просто мають диплом, а вміють діяти: будувати, створювати, ризикувати, мислити стратегічно. І такий курс потрібно прокладати вже сьогодні. Він не створиться колись і в один момент. Він однозначно почнеться зі шкільних років.

І кар’єрний радник на рівні школи виступає в цьому процесі координатором і проміжною ланкою між дитиною і школою, дитиною і батьками. Тому ми свідомо ввели його як окрему штатну одиницю, бо така робота потребує не фрагментарної уваги, а професійної, зосередженої та системної.

І щоб нова філософія запрацювала злагоджено й ефективно, ми всі (школа, батьки, громада) повинні зрозуміти: майбутнє не приходить до тих, хто чекає – воно приходить до тих, хто готовий.